ТРАНЗИТИВНА АРХІТЕКТУРА ЦИФРОВОГО НАРОДОВЛАДДЯ: КАСКАДНИЙ ЕФЕКТ ДЕМОКРАТИЧНИХ ІННОВАЦІЙ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

У статті концептуалізується та обґрунтовується транзитивна архітектура публічного управління як інструментальна та методологічна основа посилення цифрового народовладдя в умовах глибокої алгоритмізації державних функцій. Розглядаючи народовладдя не лише крізь обмежену призму епізодичних виборчих процедур, а як безперервний, інклюзивний та технологічно опосередкований процес співуправління, у дослідженні розкрито концептуальний механізм «демократичного каскаду». Цей механізм інтерпретується як причинно-наслідкова ланцюгова реакція інституційних, правових та економічних трансформацій, що послідовно розширюють можливості громадян щодо прийняття та контролю управлінських рішень. Доведено, що впровадження незмінних записів у розподіленому реєстрі на інформаційно-аналітичному рівні виступає каталізатором, який ініціює законодавче закріплення цифрових прав громадян на організаційно-правовому рівні, створює передумови для прозорого та справедливого розподілу вигід на економічному рівні, а також формує сталу культуру підзвітності та відкритості на інституційному рівні. У статті розроблено чотирирівневу архітектуру публічного управління — стратегічний, тактичний, операційний та моніторинговий рівні, — які систематизовано як цілісну систему щаблів народовладдя з диференційованими формами залучення громадян на кожному з них. Систематизовано чотири ключові типи механізмів публічного управління крізь призму їхнього специфічного внеску у забезпечення демократичного контролю, де організаційно-правовий механізм гарантує фундаментальне право на людське рішення та запобігає алгоритмічному детермінізму, економічний механізм реалізує токенізацію прав на публічні правочини та програмні гарантії виконання зобов’язань, інформаційно-аналітичний механізм створює передумови прозорості через застосування пояснювальних алгоритмів штучного інтелекту та відкритих даних, а інституційний механізм формує нову культуру підзвітності шляхом створення незмінного цифрового сліду кожного управлінського рішення.  Окреслено багаторівневу екосистему п’яти типів акторів — політиків, публічних службовців, експертів, громадян, бізнесу та інститутів громадянського суспільства, розкрито їхні специфічні функції у забезпеченні цифрового суверенітету та розраховано значення Інтегрального індексу усвідомленості для оцінки готовності службовців до роботи в гібридному середовищі. На основі порівняльного аналізу міжнародних та вітчизняних кейсів (Естонія, Данія, Тайвань, Україна) доведено, що ключовим чинником успіху реформ є вбудовування демократичного контролю в саму технічну та процедурну архітектуру цифрових систем. Узагальнено базовий принцип розподілу функцій між людиною та алгоритмом, де головним критерієм слугує збереження та посилення демократичної суб’єктності громадян.